Брат живе в хоромах, на подвір’ї три іномарки, а мама доживає роки гірше бомжа: без води, газу, тепла і спить на кріслі під лахміттям!

Я 10 років провела в Італії, заробляючи дітям на освіту та квартири. Виходило так, що навідувалася додому рідко, але через пандемію втратила роботу і змушена була повернутися назад в Україну.

Побувши трохи з чоловіком і дітьми, вирішила завітати до матері та рідного брата, які живуть в сусідній області. Весь цей час, поки я була на заробітках, ні я, ні моя сім’я з ними майже не підтримували зв’язок.

Зайшовши на подвір’я до брата я аж отетеріла від подиву. Він так піднявся! Хату стареньку утеплив, підняв до другого поверху, дахом новим перекрив. На подвір’ї три іномарки: його, дружини та сина. (До речі, неповнолітнього, але це не заважає йому їздити, бо ж тато працює в поліції). Подвір’я дуже красиве: зі статуями, розкішними клумбами, гойдалками, мангалом і альтанкою. Спершу мені навіть подумалося, що я помилилася адресою і потрапила в двір якихось багачів.

Але ні, на порозі мене зустрів брат із дружиною. Тепло прийняли, обмінялися подарунками, гарно посиділи, поговоривши про життя. Перед від’їздом я захотіла зайти і передати деякі пакунки ще й мамі. Так склалося, що вона розлучилася з татом, коли ми з братом були ще зовсім маленькими. Після цього вона більше займалася своїм особистим життям, аніж нами, тому ми росли якось самі по-собі. Логічно, що теплих стосунків у нас не склалося, тому я була дуже щаслива покинути материнську хату і поїхати жити до чоловіка в іншу область. Вона до мене ніколи не навідувалася і навіть не дзвонила, внуків бачила лиш пару раз у житті. А я вирішила, що раз мамі не потрібна, то не буду напрошуватися і зосередилася на роботі та дітях.

Маму брат ще давно відселив у протилежний бік дому, зробивши окремий вхід, аби також мінімально з нею контактувати.

Те, що я побачили, мене шокувало! З братової сторони хати – хороми, а з маминої – все розвалюється, потріскане, двері зігнили, а діри в них позатикувані ганчір’ям. Одне вікно навіть без шибки, кульком заклеєне. Важко повірити, що тут людина живе!

Мама не зразу хотіла мене впускати, але я її таки впросила. Зайшла до хати і була шокована ще більше! У домі нема світла, ремонтів, води і туалету. Нужду вона справляє в горщик посеред хати, тому можете уявити, який там сморід стояв. Всюди темно, брудно, купа лахміття та сміття. Мама постаріла. Виглядала зовсім не на 70 років, а мінімум 85! Та й узагалі виглядала вона так, що мені важко було її впізнати. Зустрівши на вулиці, подумала б, що це бомжиха.

Мама одразу почала жалітися на здоров’я, що мерзне сильно, бо опалюється лише одна кімната. Але там поламалося ліжко, тому спати вона мусить в холодній кухні на кріслі, накрившись старим лахміттям. Води нема. Брат до себе в хату набирати не пускає, а помпа замерзла. Мусить ходити до сусідки і тягнути з криниці, потім відра на собі несе в дім. У магазин теж сама щодня по продукти ходить, хоч це цілих 3 кілометри в один бік. Але брат принципово навіть буханки хліба не купить, настільки сильно у них з мамою зіпсувалися стосунки за 10 років.

Чесно, я побула там 15 хвилин і втекла. Не змогла витерпіти тих запахів і сирості. Та й просто важко було на це все дивитися – серце краялося.

Цілу ніч я не могла спати. Думала про маму. Якою б вона не була, але точно не заслужила в таких умовах доживати. Подзвонила братові, спокійно попросила полагодити ліжко, провести газ і світло, а я раз у тиждень приїжджатиму, щоб передати їй продукти і попрати речі, навести порядок. Я навіть готова висилати йому гроші на утримання мами, коли знову поїду на заробітки. Натомість, моя ідея братові не сподобалася.

– Ти сиділа 10 років у своїй Італії і навіть не цікавилася наших життям, а тепер приїхала і пробуєш свої порядки наводити! Та ти навіть не уявляєш, як вона нам із дружиною жити не давала, що ми від неї натерпілися! Або забирай її до себе, або не діставай! – випалив брат і кинув трубку.

Мені нікуди забрати маму, та й ніхто не захоче її доглядати, коли я знову поїду закордон. І характер у неї справді тяжкий, та й з братом сваритися не хочу. Тепер не знаю, як вчинити правильно. Куди її подіти? Може, в пансіонах? – але, знаючи її, вона ніколи не дасть на це згоди. Хоч там би й кращі умови були, тепло, їжа і хоч якась компанія. Совість мучить.

Скажіть, щоб Ви робили на моєму місці?

джерело

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *