І знову плаче наша Україна, бо знов хоронить мати сина..О, Боже! В чім моя провина? Моє життя візьми, моє, не сина!”Рвалося серце, щем, і небо враз заплакало…

· ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. (Ніна Погонець)І знову плаче наша Україна, бо знов хоронить мати синаІ хоч загинув нині він один, але ж то був, саме її син.Це була в неї мамина надія така весела і крилата мрія,Живила душу, злітала до небес, та він загинув, не воскрес.Нічим не виміряти горе, воно безкрайнє наче море,Маєм війну, бої тривають, герої ніби не вмираютьТа все ж хоронимо їх ми, тих, що стоять за нас грудьми.І відлітають їхні душі, а біль ніхто вже не заглушитьЯк жити матері віднині? Бійці скандують: “Слава Україні”!До неї вже прийшла весна, її живуча сила чарівна,Зійшла на землю, радує травою, а мати заніміла над труною,Стоїть, весни не відчуває, свідомість дійсності вже не сприймає,А голова! “Герої не вмирають”, та чи для неї ці тепер слова?Здіймає руки, благає неба, живий потрібен син, героя їй не треба!”О, Боже! В чім моя провина? Моє життя візьми, моє, не сина!”Рвалося серце, щем, і небо враз заплакало рясним дощем.

Ніна Погонець

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *