Матусю, не плач!… Я вже їду додому…Сьогодні моя закінчилась війна…Від снайперів куль і від вибухів громуя їду туди, де твоя сивина.Де борщ у печі, молоко з пиріжками,де батькова сильна й згрубіла рука.Я їду додому зустрічай мене, мамо!Тримайся, рідненька, бо зустріч тяжка.Пробач мені, мамо! Пробач мені, тату,що сам собі вибрав я долю таку…

 Матусю, не плач!… Я вже їду додому…Сьогодні моя закінчилась війна…Від снайперів куль і від вибухів громуя їду туди, де твоя сивина.Де борщ у печі, молоко з пиріжками,де батькова сильна й згрубіла рука.Я їду додому зустрічай мене, мамо!

На зображенні може бути: 1 особа

Тримайся, рідненька, бо зустріч тяжка.Пробач мені, мамо! Пробач мені, тату,що сам собі вибрав я долю таку,що пахне свічками і ладаном хатай гойдається смуток у кожнім кутку.Пробачте, що в зоряну вись небокраювесільні мої простяглись рушники,що, не скуштувавши й шматка короваю,розбилось кохання моє на шматки!Пробачте за цю безкінечну розлуку,за сотні моїх, ще не сказаних слів,що не дочекались ми діток-онуків,що кулю ворожу так рано зустрів.Матусю рідненька, я ж так хотів жити!О, скільки я мрій там собі нагадав!Хоч смерть і літала над нами щомиті,що буду наступний,- думки відганяв.О, як я хотів дочекатися літа,з розгону упасти в духмяну траву,в футбол поганяти, всіх друзів зустрітиі дякувать Богу за те, що живу.Чи ж думав, що ТАК стрінуть друзі, родина?Чи ж знав, що обняти не зможе ніхто?Лиш квітами болю цвіте домовина,гіркий “подарунок” із зони АТО.Матусю, не плач, не болить вже нічого.Своїх побратимів у небі знайду…“Живим коридором стрічає дорога…Дорога, якою уже не пройду…Душа незабаром за обрій полине…Хтось гірко заплаче, добром пом’яне…Я ж кров’ю тебе захищав, Україно!Чому жвберегтине змоглати мене???

Оксана Горфиняк

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *